Школа виживання для прийомних батьків

ШКОЛА ВИЖИВАННЯ ДЛЯ ПРИЙОМНИХ БАТЬКІВ.

ЧИ ПОТРІБНО РОЗПОВІДАТИ ДИТИНІ ПРО УСИНОВЛЕННЯ?

Наше суспільство, нажаль, часто вішає ярлик неповноцінності на усиновлених дітей. Мабуть через це дуже багатьох прийомних батьків турбує питання: чи розповідати дитині про усиновлення? Не рідко факт усиновлення ретельно приховується і цей „скелет у шафі" тримає в напруженні всю сім'ю протягом багатьох років. Можна знайти аргументи „за" та „проти" щодо такого рішення, але, як показує саме життя, правду приховати неможливо. А все невідоме, недомовлене часто обростає в уяві дитини набагато жахливішими подробицями, ніж вони є насправді. Ще більшу травму та недовіру до батьків може пережити дитина, якщо про походження їй натякне стороння людина. І як бути - розказати дитині про усиновлення чи ні , вирішувати батькам. Але якщо розповісти, то коли і як?

КОЛИ ?

Усиновлення має бути відкритою та зручною темою у сімейному колі з того часу, як дитина з'явилася в сім'ї. Не потрібно чекати на підходящий момент, щоб розповісти малюку про усиновлення, адже цей момент не прийде спонтанно і може бути безпідставно відстрочений. Чим довше батьки відкладають розмову про усиновлення, тим важче стає це зробити.

ЯК?

Проявіть ініціативу та почніть розмову з простих слів. Наприклад, коментуючи особливі риси, таланти дитини: „У тебе такі довгі вії (гарний слух і т.д.). Цікаво, у твоєї рідної мами такі ж вії? "

Будьте спокійними, чесними, тактичними, розповідаючи про усиновлення та відповідаючи на питання. Давайте дитині достовірну інформацію, яка буде відповідати її рівню розвитку. Історія усиновлення повинна повторюватись багато разів, з часом доповнюватись деталями, які дитина здатна осмислити. Ніколи не потрібно змінювати або намагатись „покращити" інформацію, щоб зробити її більш придатною для дитини чи для себе. Довіра - головна проблема для усиновлених дітей та молоді, тому діти мають довіряти та бути впевненими в цілісності слів своїх батьків. Всю історію свого життя дитина має дізнатись до того, як досягне підліткового віку. Будьте готові підтримати дитину, особливо якщо вона дізнається про негативні факти свого народження та минулого. Дитина повинна бути впевнена :"Мої батьки знають найгірше з мого минулого і люблять мене не зважаючи ні на що."

Роз'ясніть і допоможіть дитині зрозуміти інформацію, основану на спогадах, якщо вона усиновлена у старшому віці. Якими б не були Ваші почуття, ніколи не виражайте гнів та негативні судження стосовно рідної сім'ї дитини. Прийомні батьки, які здатні розвивати і проявляти співчуття до ситуації біологічних батьків допоможуть дитині виробити позитивне ставлення до самої себе.

Не бійтеся відвертих слів, не бійтеся, що дитина відвернеться від Вас. Завірте її, що саме про таку дитину Ви завжди мріяли. Відчуваючи щирість Ваших почуттів вона ніколи не буде сумніватись у тому, що бажана і кохана у рідному домі.

Шановні батьки!

Спілкуйтеся з іншими прийомними сім'ями, щоб уникнути ізоляції.
Не реагуйте дуже гостро на проблеми. Не всі проблематичні вчинки або почуття дитини пов'язані з усиновленням, багато пов'язано з розвитком або з обставинами навколишнього середовища. Варто поспілкуватися з іншими батьками і (або) професіоналами, щоб визначити чи має дана ситуація відношення до усиновлення чи являється нормальною складовою процесу виховання.
Розмовляйте про усиновлення в сім 'ї. Часто діти бояться задавати питання , турбуючись про те, що цим образять батьків. Тому батьки самі повинні розпочинати розмову.
Заохочуйте дитину до того, щоб вона позитивно ставилась до своєї рідної сім'ї. Для того, щоб у дитини була хороша самооцінка вона не повинна відчувати дискомфорту відносно свого походження. Пам'ятайте, що батькам дозволено любити більше ніж одну дитину. Дітям потрібно дозволити любити більше ніж одного з батьків. Не примушуйте Вашу дитину вибирати між Вами та біологічними батьками.
Дізнайтесь як можна більше про рідну сім'ю дитини (якщо можливо знайдіть фотографії ), її історію, перебування в дитячих закладах, про те, які хвороби перенесла дитина. Вся ця інформація може бути дуже важливою та знадобиться Вам в різні періоди життя.
Завжди будьте чесними, коли Ви розповідаєте про рідну сім'ю та про історію дитини. Якщо інформація занадто важка, деякі факти можуть бути відстрочені, до того часу поки дитина не підросте. Факти ніколи не повинні змінюватись. Правилом має бути те, що діти повинні мати повну інформацію до того як ввійдуть в підлітковий вік.
Будьте уважними в критичні моменти для дитини, коли вона переживає втрати або зміни у житті. Також будьте чуттєвими до «визначних » дат, в періоди збільшення емоційної напруги (дні народження, відпустки, День Матері ). В такі часи дитина може знову переживати стрес, згадуючи про усиновлення.
Дозвольте прийомному татові грати головну роль в той час, коли дитина входить в підлітковий період. Основне почуття гіркоти, гнів відносно того, що її залишили, як правило направлені на рідну матір. Цей гнів дуже часто проектується на прийомну маму. Стосунки матері та підлітка можуть стати дуже напруженими. Прийомний тато повинен регулювати ситуацію наскільки можливо.
Уникайте боротьби за контроль. Можливо, Вам потрібно програти декілька битв, щоб виграти війну. Батьки можуть успішно впливати лише на один або два аспекти поведінки одночасно. Визначте що є найважливішим для Вас в поведінці дитини в цей час та будьте готові дозволити багатьом іншим менш важливим проблемам відійти на якийсь час в сторону.

При спілкуванні з дитиною Вам допоможуть ці правила:

Правило 1. Слухаючи дитину, дайте йому зрозуміти і відчути, що ви розумієте його стан, відчуття, пов'язані з тією подією, про яку він вам розповідає. Для цього вислухайте дитину, а потім своїми словами повторите те, що він вам розповів. Ви уб'єте відразу трьох зайців:

дитина переконається, що ви його чуєте;
дитина зможе почути самого себе як би з боку і краще усвідомити свої відчуття;
дитина переконається, що ви його зрозуміли правильно.

Правило 2. Слухаючи дитя, стежите за його мімікою і жестами, аналізуйте їх. Інколи діти запевняють нас, що у них все гаразд, але тремтяче підборіддя або блискучі очі говорять зовсім про інше. Коли слова і міміка не збігаються, завжди віддавайте перевагу міміці, виразу обличчя, позі, жестам, тону голосу.

Правило 3. Підтримуйте і підбадьорюйте дитину без слів. Посміхніться, обійміть, підморгніть, кивайте головою, дивиться в очі, візьміть за руку.

Правило 4. Стежте за тим, яким тоном ви відповідаєте на питання дитини. Ваш тон «говорить» не менше ясно, чим ваші слова. Він не має бути глузливим. У вас може не бути готових відповідей на всі питання.

Правило 5. Заохочуючи дитину, підтримуйте розмову, демонструйте вашу зацікавленість в тому, що він вам розповідає. Наприклад, запитайте: «А що було далі?» або «Розкажи мені про це...»

Як впливає усиновлення на розвиток дитини?

У дошкільному віці (3-5років) :

Діти починають задавати питання про усиновлення приблизно в трирічному віці. У 3-5 років діти люблять слухати історію свого усиновлення і можуть повторити її дослівно. Проте діти цього віку не мають здібності абстрактно мислити і не можуть розуміти, що стоїть за цією історією. Але вони можуть дізнатися, що їх батьки відкриті до розмов про усиновлення. Цей період є дуже важливим для батьків, оскільки саме цей час є найсприятливішим для того щоб сформувати у дитини позитивне, спокійне ставлення до факту усиновлення та стимулювати її вільно говорити та задавати питання на цю тему. Іноді діти на цій стадії розвитку хвилюються про те, що вони втратять прийомних батьків так само, як вони втратили своїх біологічних батьків. Дитині необхідно, щоб її запевнили, що в сім'ї вона залишиться назавжди.

Типова поведінка:

- постійно запитує про історію усиновлення

- питання про те, як вона росла в „животику" у мами

- погано розуміє, що таке усиновлення, не дивлячись на те, що історію може переказати дослівно

- для дитини, яка має значні проблеми з прив'язаністю: вечірні терори, боязнь розлучатися з прийомними батьками, „прилипання", нічне нетримання сечі.

У шкільному віці (6-11років) :

У віці 7-8 років діти вже здатні усвідомити поняття усиновлення. Вони розуміють, що в процесі усиновлення втратили рідну сім'ю. Вони можуть намагатися подолати цей стан скорботи запереченням того, що вони були усиновлені. Дитина цього віку може припинити розмовляти про усиновлення і відмовлятись брати участь в розмовах, які розпочинають батьки.

Типова поведінка:

- відмова говорити про усиновлення

- наполягають на тому, що їх не усиновлювали

- більше цікавості до рідної сім'ї

- набагато краще розуміння історії усиновлення

- говорять неправду одноліткам про усиновлення

- негативна реакція на річниці усиновлення

У ранньому підлітковому віці (12-15років) :

Входячи в ранній підлітковий вік молодь стикається з двома задачами, пов'язаними з розвитком: психологічним відділенням від сім'ї та формуванням особистості. Обидві ці задачі важкі для усиновленої дитини, вона боїться втратити сім'ю, вона не має повної інформації про свою історію і в неї можуть бути фантазії відносно її минулого. Частіше за все це період агресивності, Підліток може переходити від стадії заперечення усиновлення до стадії гніву. Часто відбувається боротьба за контроль :"Ти не можеш говорити мені що робити, ти не моя справжня мати!" Усиновлені діти на цьому етапі експериментують, приміряючи на себе різні особистості, можуть спробувати копіювати біологічних батьків (або фантазію про біологічних батьків). Таким чином вони намагаються емоційно відділитися від прийомних батьків і бути емоційно ближчими до біологічних батьків (реальних чи вигаданих).

Типова поведінка :

- спалахи гніву

- відмова признавати владу прийомних батьків, особливо матері :"Ти не моя справжня мати"

- дивні та часті зміни особистості, спроби копіювати рідну сім'ю

- відділення від прийомної сім'ї

У старшому підлітковому віці (16-19років) :

Це час, коли молоді люди захоплюються романтичними стосунками. Коли ці стосунки закінчуються, повертається почуття відчуженості, що може призвести до депресії. Для цього часу характерні спроби самогубства. Підліток може намічено завагітніти, або зробити вагітною свою подругу, щоб моделювати своїх біологічних батьків, або створити з кимось кровний зв'язок.

Молодь в цьому віці побоюється від'їжджати з дому (останнього разу коли вони залишили сім'ю, це було назавжди). Вони можуть підсвідомо намагатися подовжити дитинство та залежність, будучи „несамостійними". В цьому віці підлітки думають та переживають про можливе об'єднання зі своєю рідною родиною. В результаті цього вони можуть боятися того, що рідні батьки знову відвернуться від них.

Типова поведінка:

- депресія, печаль

- сильна реакція на відчуженість

- побоювання стосовно переїзду від прийомної сім'ї, невдачі в школі

- тримається за романтичні стосунки замість залежності від прийомних батьків

- зацікавленість пошуком рідних

- рання статева активність: зацікавленість в тому, щоб мати власну дитину, повторити сценарій свого життя, але залишити дитину з собою

Не обов'язково кожна дитина має переживати абсолютно всі описані труднощі, або буде переживати їх в повному обсязі. Однак, розуміння психологічних станів, до яких схильна усиновлена дитина на різних етапах свого розвитку допоможе батькам бути більш уважними, чуттєвими та готовими задовольнити потреби дитини у важкий для неї період.