Методичні рекомендації до проведення уроку мужності

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

до проведення уроку мужності

"БИТВА ЗА ДНІПРО"

2 вересня 2013 року

орден

Єдиний урок мужності, котрий спланований на 2 вересня 2013 року, може бути проведений як для окремого класу так і для паралелі класів чи всієї школи.

Бажано провести такий урочистий урок у залі музею, кімнаті чи куточку бойової слави, біля меморіалу, пам’ятника, споруджених на честь героїв Великої Вітчизняної війни.

Досвід проведення таких уроків свідчить, що цікаво та емоційно вони проходять за участю ветеранів війни, учасників пошукових загонів, котрі вивчають невідомі сторінки історії Великої Вітчизняної війни.

Уроки для учнів основної школи варто проводити на основі матеріалів та подій з історії рідного краю. Бажано, щоб розповіді вчителя, учнів були доповнені свідченнями очевидців тих подій чи родинними спогадами.

У старших класах необхідно розкрити історичне значення Перемоги над німецькими загарбниками, показати причини героїзму і самовідданості визволителів України, звернути увагу на звитяжну працю жінок і підлітків, які замінили батьків та чоловіків, що пішли на фронт.

Під час підготовки та проведення уроку Пам’яті рекомендується широко використовувати документи, спогади, фронтові листи, кіно- і фотоматеріали, звукозаписи, художні твори, які допоможуть створити на уроці емоційно-піднесену атмосферу та посилять виховний вплив на школярів.

Для підготовки до уроку рекомендуємо використовувати зазначену нижче літературу та Інтернет-ресурси:

 

1.       Україна і український народ у Другій світовій війні: Дискусії в Українському інституті національної пам’яті. – Випуск І-ІV/Упорядники Л.Герасименко, Р. Пилявець.- К.: Видавництво імені Олени Те ліги, 2009 – 2010.

 

2.       Днепропетровская область в годы Великой Отечествнной войны Советского Союза (1941 – 1945гг.) Сборник документов и материалов. Днепропетровск: Днепропетровское книжное издательство, 1962. – 361 с.

 

3.       История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. К.: Главная редакция украинской советской энциклопедии, 1977. -838 с.

 

4.       Книга памяті України. Дніпропетровська область. Дніпропетровськ: Січ, 1995. -717 с.

 

5.       Смыкалин С. Переправа, переправа…// Днепровская панорама.- 9 мая 1990 г., № 89

 

6.       Сотников Г. Ценой жизни// Днепровская панорама. – 20 июня 1991 г.

 

7.       Виступи учасників круглого столу. Матеріали, присвячені 65-й річниці визволення України та Великої Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками, надіслані до комітету з організації круглого столу "Історико-патріотична участь українського народу у Великій Вітчизняній та у Другій світовій війнах 1941-1945 років"/ Редакційна колегія: Калугін П.М., Рижкова Р.В., Кузнєцова О.В.- К., "Конус-Ю", 2009.

 

8.    http://www.dkusv.gov.ua/ - Державний комітет України у справах ветеранів.

 

9. http://www.warmuseum.kiev.ua/ukr/news.shtml.- Меморіальний комплекс "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років".

 

10.    http://teacher.at.ua/publ/den_peremogi/45-1-0-3995 - Учительський портал.

 

 

 

 

ХРОНОЛОГІЯ ВИЗВОЛЕННЯ СІЛ ПЯТИХАТСЬКОГО РАЙОНУ

ВІД ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ

1.      м. Пятихатки – 19 жовтня 1943 року

2.      с. Лихівка – 17 жовтня 1943 року

3.      с. Саксагань – 22 жовтня 1943 року

4.      с.

ЄДИНИЙ УРОК МУЖНОСТІ

70-річчя битви за р. Дніпро та визволення території області від фашистських загарбників

Мета й завдання уроку:

-        розвивати пізнавальну активність та політичну свідомість учнів; формувати основи учнівського світогляду, інтересу до історичних подій;

-        виховувати почуття патріотизму, гордості за свій народ, шану й повагу до тих, хто ціною власного життя здобув перемогу;

-        стимулювати інтерес до читання художньої та історико-документальної літератури, пов’язаної із воєнною тематикою.

 

Обладнання:  плакати та малюнки, присвячені 70-річниці Перемоги; виставка літератури про Вітчизняну війну „Вічна слава солдату-герою”; фонограми воєнних пісень.

 

Хід уроку:

Учитель: Шановні друзі, в жовтні цього року ми відзначатимемо 70-річницю визволення нашого району від німецько-фашистських загарбників та 70-річчя битви за р. Дніпро.

 (звучить пісня «Священная война» слова В. Лєбєдєва-Кумача, муз. О.Александрова).

1 учень:

Палає небокрай рожевим золотом,

На повні груди дихає земля.

Повітря пахне хлібом, а не порохом

І голосом загиблих промовля:

«Не можна вбити правду,

Не можна топтати честь,

Не можна простити зраду,

Яка ще на світі є!»

Болить земля траншеями, окопами,

Затягуються рани давнини.

На тілі шрам, посічений негодами,

Залишений іще з часів війни.

Хай вічність над могилами клопочеться,

Вогнем солдатські душі зігріва.

Хай пам'ять в нашім серці не підточиться,

Вона ж священна і тому жива.

 

2 учень: З давніх-давен на нашій славетній землі жили, боролися наші предки. Наша земля густо полита кровю героїв-воїнів, які в різні часи самовіданно боронили Батьківщину від зазіхань численних ворогів. Тяжкі випробування витримала ця земля під час найкривавішої Великої Вітчизняної війни. Віроломний напад фашистських загарбників, які хотіли поневолити і знищити наш народ, викликав гнів населення.

 

3 учень:

Та хто ж віддасть свій рідний край

Убивцям на поталу?

На боротьбу проти фашистських зграй

Сини Вітчизни встали.

 

Учитель: Найяскравіше патріотичні почуття наших земляків проявилися у всенародному русі добровольців. З перших днів Великої Вітчизняної війни планомірно проводилася мобілізація в Червону Армію. На території Дніпропетровщини було сформовано декілька стрілецьких і кавалерійських дивізій. Військові частини, що комплектувалися в області, постачалися на місці всім необхідним.

     Архівні джерела свідчать: лише за перші дні війни – до 10 липня 1941 року – по області було подано 10175 заяв із проханням узяти до лав Червоної Армії. Показово, що 3526 із цих заяв подали жінки-добровольці.

     У той же час на Дніпропетровщині набув поширення рух по створенню винищувальних батальйонів, груп самозахисту та сприяння діючій армії, загони протиповітряної оборони. Так, уже 18 липня 1941 року в області діяло 40 винищувальних загонів, у яких налічувалося 6641 чол., і 2581 група сприяння їм у складі 29104 чол. Вони охороняли важливі промислові та залізничні об’єкти, боролися разом із міліцією проти диверсантів, підтримували належний порядок у тилу і ставали надійним резервом для поповнення фронтових частин.

     Велику допомогу війська  Південного фронту надавали жителі Дніпропетровщини в будівництві оборонних рубежів навколо населених пунктів.

    Тисячі й тисячі студентів, учнів старших класів і домогосподарок споруджували лінії оборони – будували протитанкові об’єкти, копали окопи. Улітку 1941 року на споруджені оборонної лінії від села Криничок Криничанського району по річці Базавлук до села Покровського Чкаловського району працювало понад 40 тис. чол. Загалом зусиллями жителів області було збудовано близько 20 тис. різних об’єктів.

     Самовіддано виконували трудівники області свій обов’язок перед Батьківщиною – дали тисячі тонн  руди, чавуну, сталі, прокату, труб, металевих виробів. Велика відповідальність за безперебійне постачання діючої армії  лягла на плечі залізничників. Станції Дніпропетровськ, Нижньодніпровськ-вузол, Кривий ріг-головний, П’ятихатки, Синельникове вщент були заповнені ешелонами з найрізноманітнішим вантажем. Поїзди рухались впритул один до одного. Складалося враження, що на колесах рухається вся країна.

     Незважаючи на відчайдушний опір, важкі й виснажливі бої, воїни Червоної Армії змушені були відступити. Уже в липні 1941 року фашистська авіація почала систематично бомбардувати промислові міста Дніпропетровщини. Після жорстоких боїв 13 серпня фашисти захопили П’ятихатки, 14 серпня – Кривий Ріг, 17 серпня бої розгорталися вже на підступах до Дніпропетровська.

      Бої за правий берег Дніпра продовжувались до 25 серпня. 25 серпня 1941 року захисники Дніпропетровська, знищивши мости через Дніпро, змушені були залишити центральну правобережну частину міста. До кінця вересня продовжувалися жорстокі бої за лівобережну частину міста Дніпропетровськ – Нижньодніпровськ.  У другій половині жовтня 1941 р. Уся Дніпропетровська область була окупована гітлерівськими загарбниками. З цього часу на всі землі Наддніпрянського краю впала ніч окупації.

     Майже два довгі роки тривав на наших землях «новий порядок».

     Ще до нападу на СРСР фашисти розробили загальний план колонізації та германізації східних районів. Особливе значення в ньому надавалось Україні. Усі райони нашої області входили в Дніпропетровський генеральний округ, який уключався в рейсхкомісаріат «Україна». Важкі випробування випали на долю радянських людей, які опинилися на окупованій території.

     З притаманною арійцям педантичністю фашисти систематично протягом окупаційного періоду вивозили на роботи до Німеччини місцеве населення. Перевагу при цьому віддавали юнакам і дівчатам. 2,4 млн. громадян України були силоміць кинуті до «телячих» вагонів і вивезені з рідної землі, у тому числі з нашої області -189446 осіб.

     Масово знищували радянських людей, особливо комуністів і комсомольців, політпрацівників, партійних  і радянських активістів, офіцерів Червоної Армії, громадян єврейської національності. Так, тільки протягом 13-14 жовтня 1941 р. окупанти розстріляли у Дніпропетровську 11 тис. мирних громадян. На будь-який прояв непокори фашисти відповідали масовими репресіями. Так, у Дніпропетровську за замах на німецького офіцера було вбито 100 невинних людей. Усього за роки окупації фашисти знищили – повісили або розстріляли, закопали живцем або закатували – лише у Дніпропетровську майже 60 тис. чол., а загалом по області – 78118 громадян.

       За період окупації народне господарство області понесло величезні матеріальні збитки, які обчислювались сумою в 29 морд. 458 млн. 82 тис. карбованців у цінах того періоду. Було зруйновано 4723 житлових будинків, 453 приміщення лікарень і поліклінік, 191 культурно-освітній заклад, понад 1500 шкіл та дошкільних установ. У колгоспах знищено майже 21 тис. господарських будівель, забрано більше 288 тис. великої рогатої худоби та безліч всілякого майна.

 

1 учень

Минули дні, і роки пролетіли,

А дня того забудь ніхто не зміг.

Тут навіть сосни з горя посивіли,

Тут навіть камінь плаче край доріг.

Хіба ж забудеш, як палали хати,

Гойдались мертві у страшній петлі,

І на шляху валялися хлоп’ята,

Багнетами прибиті до землі.

 

     Практично з перших днів окупаційного режиму на землях Дніпропетровщини розпочалася боротьба протии загарбників. Любов до рідної землі, до батьківської хати, своєї родини й близьких, біль і почуття гніву за зруйновані й пограбовані міста і села, природна ненависть до агрессора – ось ті головні рушії, що живили патріотичний опір, у якому брало участь населення тимчасово окупованих міст і сіл. Форми його прояву були досить різноманітні – від участі в партизанських загонах і підпіллі до прихованого опору та «тихого» саботажування наказів окупантів.

       На території області діяла мережа підпільних організацій. На їх рахунку десятки антифашистських дій та акцій: нападали на загони поліцаїв, знищували військову техніку окупантів, виводили з ладу залізничні колії й мости, вели розвідку і передавали важливі відомості частинам Радянської Армії.

      Звільнення Дніпропетровської області від німецької окупації повязане з літнім наступом Червоної Армії в 1943 році, з історичною битвою за Дніпро  та Правобережну Україну. У вересні 1943 року на територію Дніпропетровщини вступили війська 2-го та 3-го Українських фронтів. 19 вересня були звільнені Юр’ївка та Павлоград, 21-го – Котовка, Перещепине і Синельникове, 22-го – Новомосковськ, 27-го – Нижньодніпровськ і вся лівобережна частина області.

     Вигнаний з лівобережної частини області ворог розраховував, прикриваючись лінією Дніпра, утримати за собою Правобережжя з його могутньою металургійною базою – Криворізьким та Нікопольським бассейнами. Та ці розрахунки були зірвані стрімким наступом радянських військ 3-го Українського фронту під командуванням генерала Р. Я Малиновського, які після жорстоких боїв захопили плацдарм на правому березі Дніпра в районі Аул  та Військового.

     Форсувавши Дніпро, радянські війська 15-17 жовтня оволоділи Мишуриним Рогом, Лихівкою та іншими населеними пунктами.

     18 жовтня війська 37-ї армії  Степового ІІ Українського фронту, 41-ї танкової бригади 5-го танкового Двинського корпусу (генерал-майор Сахно Михайло Гордійович), якою командував полковник Ф. Васецький, при підтримці генерала І.С. Полбіна і штурмовиків генерала Рязанова вирвались уперед, долаючи опір ворога, і надвечір визволили місто й великий залізничний вузол на Правобережній Україні – П’ятихатки, захопивши німецькі ешелони з озброєнням і продовольством та елеватор із великими запасами зерна.

      25 жовтня 1943 року було звільнено обласний центр та місто Дніпродзержинськ. Через чотири місяці в результаті запеклих і тривалих боїв було звільнено правобережну частину Дніпропетровщини.

      Невмирущою славою вкрили себе у боях за визволення нашої області війська 3-го Українського фронту під командуванням генерала Р.Я Малиновського та окремі зєднання 2-го Українського фронту під командуванням генерала І.С. Конєва.

     Тисячі воїнів отримали урядові нагороди за героїзм і мужність, за пролиту кров у боях при звільненні міст і сіл нашого рідного краю. Чимало з них були нагороджені посмертно… Це саме їх імена  - імена 120554 полеглих героїв  - викарбувано на обелісках над солдатськими могилами, які є практично у кожному населенному пункті нашої області.

     27 вересня 1943 року радянські війська вигнали гітлерівців із Лівобережжя.  152-а стрілецька дивізія, яка визволяла Амур-Нижньодніпровськ, при підході до Дніпра нараховувала всього близько 3 тис. чол., включаючи і тилові служби. Комдив Каруна розраховував на поповнення перед форсуванням, але із штабу армії прийшла директива поповнюватись за рахунок населення звільнених районів. Амур, Підгороднє, Кулебівка та інші сусідні села за декілька днів дали 4 тис. новобранців, для яких не вистачало ні обмундирування, ні зброї. І дивізія змушена була вести бої за Дніпро з великими втратами у живій силі. Понад 3 тисячі бійців загинули.

     18 жовтня 43-го року для форсування Дніпра в районі Сугаківки (нині Кіровське) прибуло 7 тис. бійців, до правого берега добралося менше 4 тисяч.

     За форсування Дніпра звання Героя Радянського Союзу було присвоєно великій кількості воїнів, більше, ніж за оборону Сталінграда, за штурм Берліну. А скільки загинуло…

 

   2 учень

Ми свято шануємо пам’ять усіх,

Хто власним життям нашу юність зберіг,

Хто впав за свободу в грізну годину

За землю священну, за Україну.

Сльоза зорі стоїть над обеліском,

Сховавши клопоти людські та сни.

Сьогодні треба поклонитись низько

Усім, хто не прийшов з війни!

 

    3 учень

      Повідомлення Радінформбюро про визволення частинами Червоної Армії районного центру П’ятихатки:

     Протягом 19 жовтня на південно-східному напрямку від м.Кременчука наші війська, долаючи опір противника, продовжували розвивати наступ і, просунувшись вперед від 15 до 20 кілометрів, із боєм оволоділи містом і великим залізничним вузлом П’ятихатки, а також звільнили більше 100 населених пунктів, серед яких великі населені пункти Червонобратське, Червоно-Кам’янка, Рублівка, Виноградівка, Жовте, Пальмирівка, Чистопіль і залізничні станції Щаслива, Зелена, Яковлівка. Таким чином, важлива комунікація гітлерівців, залізниця Дніпропетровськ – Знам’янка, перерізана нашими військами.

      Дніпропетровщина по праву пишається своїми земляками, які прославилися активною боротьбою з фашистами на фронтах Великої  Вітчизняної війни, в партизанських загонах і підпіллі. Це – двічі Герої Радянського Союзу А. Я Брандис, Г. П. Кравченко, В І Михлик, П. А. Таран, О. Ф. Федоров, Д.Б. Глинка.

      Це Герой Радянського Союзу Олександр Матросов, який, щоб забезпечити виконання бойового завдання, закрив своїм тілом ворожу амбразуру. Звістка про його подвиг швидко облетіла всю країну і стала надихаючим прикладом для всіх, хто боровся з фашистами на фронті і в тилу.

      Це сотні й тисячі воїнів армії, партизанів і підпільників, які за відважну боротьбу з ворогом удостоєні урядових нагород, а ті, хто особливо відзначився, - звання Героя Радянського Союзу.

       Це – десятки й сотні тисяч тих, хто, можливо, залишився без нагород, але чесно, сумлінно й відважно виконував свій обов’язок, захищаючи рідну Вітчизну.

      Память про війну, її сувора правда залишаються з нами як найбільший за силою духу приклад мужності, патріотизму, важкої ратної праці і вічної скорботи за тими, хто поклав на вівтар Перемоги найдорожче – життя.

      Війна пройшла залізним плугом через кожне серце, кожну долю і кожне життя. Сувора її правда назавжди залишається з нами. Вона навічно у нашій памяті – загальнонародній, родинній, індивідуальній. Так, Перемога була одна на всіх, хто вступив у двобій з нацистською навалою. І ніхто не стояв за ціною. Для України ця ціна становила за різними даними від 8 до 10 мільйонів людських життів, колосальні суми економічних втрат. Україна дала армії і флоту понад 7 мільйонів воїнів. Кожен другий з них поліг на фронтах, а кожен другий з тих, хто залишився у живих, повернувся додому інвалідом.

   1 учень

      Уявіть лише таку страшну цифру: кожний сьомий з тих майже 60-ти мільйонів, яких забрала війна – наш співвітчизник. Понад 700 міст і містечок та 28 тис. сіл було знищено фашистськими загарбниками, тисячі підприємств зруйновано і пограбовано. Україна, для якої історія не скупилася на людські трагедії, попіл руйнувань, у моторошному побоїщі Великої Вітчизняної знову була викупана в крові.

  2 учень

      Вічна слава всім, хто поліг смертю хоробрих на фронтах, у партизанських загонах та підпіллі, у гітлерівських катівнях і таборах смерті, пішов із життя від ран, хвороб, голоду. Вклонімося до землі  пам’яті і вшануємо їх хвилиною мовчання.

 

   Хвилина мовчання.

 

  3 учень

      Пам’ять потрібна полеглим, увага потрібна живим. Я закликаю молодь завжди виявляти шану й увагу до ветеранів, до покоління, яке пережило справді тяжкі випробування. Закликаю прислухатися до порад і настанов тих, хто пройшов сувору школу війни, хто у повоєнні роки відбудовував зруйновані міста і села.

 

  1 учень

Ніхто не забутий.

На попіл ніхто не згорів:

Солдатські портрети

На вишитих крилах пливуть…

І доки є пам’ять в людей і живуть матері,

Допоки й сини,

Що спіткнулись об кулі, живуть!