|
|
2012: Дніпропетровщині - 80 років (ст.)
ЗАПОВІДНІ КУТОЧКИ П’ЯТИХАТЩИНИ:
ЗАКАЗНИКИ БОТАНІЧНІ
Функцію збереження малорозмірних та ізольованих ділянок дикої природи в оточенні антропогенних ландшафтів в Україні виконують перш за все заказники. Саме вони, як і в більшості регіонів, залишаються і кількісно, і за площами провідною категорією у складі природно-заповідного фонду Дніпропетровщини. Статус заказника дозволяє не допустити забудови, розорювання, затоплення або поглинання черговим кар’єром певної природної ділянки. Із 72 заказників Дніпропетровщини загальнодержавного значення три розташовані на землях П’ятихатщини: це лісові заказники «Комісарівський» і «Грушуватський» та ботанічний «Грабівський», а з 49 заказників місцевого значення – один (ботанічний заказник «Урочище Балка Яранська»). За час існування вони вже стали еталонними заповідними об’єктами регіону. Ботанічні заказники створюються з метою збереження ділянок зростання особливо цінних і рідкісних видів рослин.
В урочищі зростають численні популяції конвалії звичайної, тюльпану дібровного, рябчика руського.
Заказник являє собою великий байрачний лісовий масив, що вкриває дві балки, які так і називаються – Мала Грабова та Велика Грабова. Красномовні назви привернули до себе увагу видатного дослідника степових лісів О.Л.Бельгарда, який здійснив детальне геоботанічне дослідження урочища. Ще раніше про це місцезростання граба згадував у своїх працях видатний ботанік нашого краю І.Я.Акінфієв. Не виключено, що тоді, наприкінці ХІХ ст., граб зустрічався не лише в цих балках. Рослинний покрив урочища сформований кленовими, ясеновими, липовими дібровами з домішками граба, осичників, а також штучно насадженої білої акації. Є ділянки степової рослинності та зарості чагарників.
З понад 50 рідкісних безхребетних тварин, представлених у заказнику, такі цікаві види як великий дубовий вусач, перламутрівка Адіппа, сатир Герміона.
Заказник є цінним осередком для популяцій козулі європейської, дикої свині, борсука, лісового тхора. Ботанічний заказник «Урочище Балка Яранська» - найвіддаленіший із заходу заповідний об’єкт Дніпропетровщини, розташований на межі з Кіровоградською областю в 1,5 км західніше с.Миколаївка. Заказник оголошений рішенням облвиконкому від 21.07.1977 р. № 473. Його загальна площа 4,2 га включає землекористування Мишуринрізького лісництва ДП «Верхньодніпровське лісове господарство».
Урочище Балка Яранська на карті краю.
Вид балки. Це земельна ділянка із штучно створеними насадженнями шипшини (тепер її зарості здичавіли) на фоні степової рослинності. До заказника примикають куртини терену та гльоду звичайного природного походження. Тут трапляються рідкісні види рослин і тварин різних категорій. Більша частина балки, за межею заказника, засаджена листяним лісом.
Глід Терен Шипшина
Купа сліпака Сліди кабана Рішенням облради від 19.03.2002 р. № 525-22/ХХІІІ затверджено перелік 15 цінних природних територій, що резервуються для подальшої організації об'єктів природно-заповідного фонду в П'ятихатському районі в рамках реалізації програми екомережі України. Це приводороздільні балкові об'єкти «Червоний Луг», «Чистопільський», «Суханівський», «Кушнарівський»; балково-степові та придолинно-балкові: «Верхньосаксаганський», «Балка Демуріна», «Макортівський»; байрачно-степові балкові «Червоно-Дереївський», «Урочище Ровеньки», «Урочище Червона Гірка», «Яковлівський», «Княжі байраки»; балковий лісостеповий комплекс «Лихівський»; природні ділянки по берегових схилах р. Жовтої та біля витоків р. Саксагань.
Петряєва Т.С., методист відділу освіти П'ятихатської РДА
ЛІС – ЦЕ ДРУГ ВСЬОМУ ЖИВОМУ
Зорювання грунту здійснювалось восени на глибину 20-23 см плугами, на тязі двох пар волів. Навесні здійснювалось передпосадкове боронування й маркування площ та садіння лісових культур рядами на залишених слідах від зубців кінного дерев’яного маркера. Висаджували сіянці порядно, по двоє селян на рядок, за комбінованим (змішаним) типом: головна порода – чагарник; супутня порода – чагарник та при схемі розміщення рослин 2х1 м. Як головні породи використовувались сіянці дуба та ясена звичайного, в’яза гладенького, береста, акації білої, гледичії колючої.
В’яз навесні Гледичія колюча Клен восени
Із супутніх висаджувались в основному клени (гостролистий, польовий, татарський, ясенелистий), глід колючий, груша звичайна, яблуня дика. З чагарникових порід добирались акація жовта, смородина золотиста, бузина чорна і червона, бруслина бородавчаста та вропейська, жимолость зви-чайна і татарська; калина, бірючина, скумпія, терен, бузок і жасмин звичайні, шипшина собача. У пониззях біля р.Саксагань створювались чисті насадження з тополі чорної, білої та пірамідальної, а також деревовидної верби білої, ламкої, плакучої; ділянки кущової верби: верболозу, шелюги. На пагорбах і схилах правого берега закладались ділянки чистих насаджень сосни кримської. Крутосхили річки і ярки закріплювались акацією білою та кленом ясенелистим.
Скумпія Бірючина Жимолость
Е.Бродським був закладений унікальний парк на площі 25 га. із штучним озером. За асортиментом зростаючих тут рідкісних дерев і чагарників, багатством газонів, квітників та оранжереї він нагадував класичний ботанічний сад. Згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 28 жовтня 1974 р. № 500 Грушуватський та Комісарівський ліси П’ятихатського лісництва Верхньо-дніпровського лісгоспзагу Мінлісгоспу УРСР набули статусу лісових заказників загальнодержавного значення як зразки степового лісорозведення та об’єкти науково-пізнавального значення та наукових досліджень. Постановою Ради Міністрів УРСР від 7 січня 1975 р. № 5 було уточнено їх площі: Комісарівський ліс – 946 га, Грушуватський – 608 га. Сьогодні П’ятихатське лісництво підпорядковуються ДП «Верхньо-дніпровське лісове господарство». З 1957 р. дільничним техніком-лісничим, помічником лісничого, а з 1960 р. – лісничим тут працює
Деревна й чагарникова рослинність у лісах співіснує з трав'янистою: тут поширені бурда, війник, копитень, кропива, конвалія, мятлик, снидь, деревій, фіалка, чистотіл, чебрець.
Копитень Чебрець Снидь Війник Мятлик
Тваринний світ представлений зайцями-русаками, дикими кабанами, борсуками, козулями європейськими, куницями лісовими, лисицями червоними, тхорами, які оселяються на узліссях і галявинах у глибині лісу.
Борсук Тхір Куниця Ліс, мов дім, для всіх відкритий:
У лісах П’ятихатського лісництва багато птахів (горлиць, галок, дроздів, дятлів, іволг, козодоїв, зозуль, орлів карликових, сірих куріпок, сорок, сойок, сорокопутів, одудів та ін.).
Сорокопут Одуд Дятел
До складу Верхньодніпровського держлісгоспу входить і Лихівське лісництво, площа якого становить 3916 га. Воно розташоване у північній частині лісгоспу на території П’ятихатського та Верхньодніпровського районів. Лісни́цтво - територіально-виробнича одиниця в , а також господарські будівлі, в яких розташовується лісовою ділянкою. Територія лісництв підрозділяється на майстерські дільниці та лісові обходи. У штат Лихівського лісництва, окрім лісничого, входять помічник лісничого та 5 майстрів лісу, які є посадовими особами державної лісової охорони, водій та бухгалтер. Територія лісництва має одну майстерську дільницю, що розділена на 5 обходів. Лісництво (тоді – одна з 4-х виробничих дільниць) було організовано у 1958 р. разом з Верхньодніпровською лісомеліоративною станцією на базі Мішурин-розького та Верхньодніпровського лісництв й малопридатних для сільського господарства земель, прийнятих від колгоспів та інших землекористувачів. У 1961 р. Верхньодніпровську ЛМС було перейменовано у лісгоспзаг, а виробничі дільниці - у лісництва.
Масиви Лихівського лісництва розташовані у межах степової зони в басейні річок Омельник та Домоткань – правих приток Дніпра. Клімат у районі розташування території помірно-континентальний. Вегетаційний період триває 200 днів. Середньорічна температура повітря +8,8°С. Пізні весняні заморозки можливі до третьої декади травня, а ранні осінні – з першої декади листопада. Максимальна температура повітря +38°С, мінімальна - 34°С. Середньорічна кількість опадів 408 мм. Середня глибина промерзання rрунту 43 см, максимальна 90 см. Постійний сніговий покрив установлюється з 25 грудня, а сходить в період з 10 березня. Переважають посушливі вітри південно-східного напрямку. Основні типи грунтів - чорноземи звичайні, заплавно-лучні та дернові. Рельєф у межах території лісництва характеризується як горбисто-рівнинний з наявністю діючих ярів із крутизною схилів 9-18°. Формуванню балок і ярів сприяли не тільки природні явища, а й діяльність людини (вирубування лісів, неправильне розорювання схилів та ін.). Для усунення ерозійних факторів вживаються агролісомеліоративні заходи, які виконує й Лихівське лісництво.
Лихівський ліс у різні пори року
До лісового фонду Лихівського лісництва належать ліси І групи – проти-ерозійні ліси (100%). Основні завдання, які вирішуються лісництвом:
Сучасна господарська діяльність у лісництві базується на досягненнях лісів-ництва – науки про закони життя та розвитку лісу. У лісових насадженнях перева-жають сосна звичайна, Банкса, кримська; дуб черешчатий високостовбурний і низькостовбурний, скальний високостовбурний, червоний; ясен звичайний, зелений; клен гостролистий, явір, польовий, ясенелистий; в’яз, берест, акація біла. Розсадник Лихівського лісництва займає площу 6 га, з них під паром – 4 га, під школками, у яких вирощуються сіянці липи, берези, горобини, клену – 1,5 га. У цьому році площа школок збільшиться на 0,5 га. Лісництвом ведеться заготівля насіння клену гостролистого, сосни кримської та звичайної, бірючини, дуба, абрикосу звичайних, маслини вузьколистої, жимолості татарської, аморфи чагарникової, вишні степової, липи, калини та ін. культур; реалізуються дрова для населення, пиломатеріали, саджанці липи, берези та горобини, новорічні ялинки. Поетеса Н. Красоткіна знайшла вірні слова, що визначають суть лісу: «Ліс – зелений друг людини: він щедро вміє роздавати все, що є, бо він багатий». Будемо з вдячністю пам’ятати й шанувати людей, які створюють це багатство, які сприймають ліс як зелену поему власного натхненного життя.
Чирва С.С., Петльована Л.Л., Чорна І.М., вчителі географії Лозуватської, Комунарівської, Лихівської ЗШ І-ІІІ ст.
РОЗВЕДЕННЯ НА П’ЯТИХАТЩИНІ
КОНЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ ВЕРХОВОЇ ПОРОДИ
У 1945 р. в Україні було розпочато роботу по виведенню нової вітчизняної породи верхових коней. Для її створення використовували місцевих верхових коней, збережене поголів’я Новоспасівського та інших кінних заводів Луганської області, жеребців та кобил західноєвропейських напівкровних порід (тракененська, ганноверська, угорська), а також жеребців орлово-ростопчинської та чистокровної верхової порід. Спочатку роботу проводили в Українському кінному заводі № 173 (Дніпропетровська область), а згодом у Провальському, Скадовському та Олександрійському кінних заводах. Після ліквідації перших трьох кінних заводів до роботи підключились Дніпропетровський, Деркульський, За піввіковий період спеціалістами і працівниками кінних заводів, племконеферм методом складного відтворювального схрещування була виведена оригінальна порода верхових коней, яка поєднала в собі енергійний темперамент, силу і жвавість чистокровних, красу й елегантність форм орлово-ростопчинської, великий зріст, масивність, продуктивність рухів та спортивні якості західно-європейських порід, міцну конституцію, високу плодючість та адаптивність місцевих порід. Наказом від 16 жовтня 1990 р. № 168 Державна комісія Ради Міністрів СРСР по продовольству і закупівлях затвердила нову породу коней, присвоївши їй назву українська верхова. Нині роботу по вдосконаленню української верхової породи виконують сім кінних заводів, близько 20 племінних ферм, в яких нараховується майже 1700 коней. 1. Історія створення кінного племрепродуктору на базі Ерастівської дослідної станції Оскільки в останні десятиліття ХХ ст. значно зросла популярність верхової їзди, кінного спорту, туризму «в сідлі», кінних ігор, а коні стали засобом фізичної культури, активного відпочинку й розваг людей, у 1988 році Ерастівська дослідна станція придбала на Олександрійському кінному заводі п’ять кобил, а на Онуфрієвському – чистокровного жеребця Храбруя української верхової породи. Вони й започаткували створення племінного ядра репродуктора, засновником якого став Поночовний Павло Павлович. У 1986 – 1987 р. він закінчив єдину в Радянському Союзі школу тренерів-наїзників при Хренівському кінному заводі. Ініціативність сина підтримав його батько Павло Макарович. За досить короткий час вони перебудували старий телятник у приміщення для утримання спортивних коней. Першим завідуючим ферми був Плужнік Іван Лук’янович, людина небайдужа до коней. Він брав активну участь у змаганнях на Львівському, Ростовському, Московському іподромах з випробування коней чистокровної верхової породи, а в подальшому працював у Миколаївській кінноспортивній школі. Багато учнів згадують свого тренера добрим словом. У свою чергу Іван Лук’янович може по праву гордитися своїми учнями, адже серед них є й чемпіон Олімпійських ігор - Погановський Володимир. Саме у цей час у с. Терно-Лозоватка була створена секція кінного спорту. Юнаки секції займалися не тільки спортом, а й доглядом за тваринами. Любов до коней одного з вихованців кінноспортивної секції Заярського Івана вирішила його подальшу долю. Він закінчив Олександрійський зоотехнічний технікум та вже протягом 25 років працює з кіньми й радо демонструє коней відвідувачам племрепродуктора. У 1991 році було закладено нову стайню в смт Вишневе. А вже у 1993 році перші коні Ерастівсього племрепро-дуктора були випробувані на Характерними рисами екстер’єру цих коней є гармонійна будова тіла, пропорційна з прямим профілем голова, довга, високо поставлена шия, глибокі й широкі груди, пряма спина, довгий, добре обмускулений круп, міцні кінцівки. Селекційна робота з українською верховою породою спрямована на консолідацію бажаного типу, поліпшення спортивних якостей і генеалогічної структури. Основним методом племінної роботи є чистопородне розведення з обмеженим застосуванням коригуючого схрещування з жеребцями вихідних порід. Переважають масті гніда з відтінками, руда, ворона та каракова. Упродовж останніх років на племрепродукторі працюють жеребці-виробники, які є чемпіонами породи й призерами міжнародних змагань у країнах СНД (Росії, Білорусії, Казахстані). 2. Оцінка і відбір тварин за якістю потомства Племінні роботи - сукупність заходів, спрямованих на вдосконалення племінних і продуктивних якостей тварин, підвищення економічної ефективності виробництва тваринницької продукції. Для відбору коней використовують таку інформацію про них: індивідуальні показники продук-тивності та типу статури, походження, аналіз родоводу. Відомо, що від найкращих за якістю батьків одержують кращих нащадків. М.М. Щепкін писав, що без знання кровей (походження) немає племінної справи. У родовід тварин, як правило, записують відомості про предків до V покоління. Батьки вносяться до І покоління (ряду) предків, бабусі й дідусі - до ІІ і т.д. Позначення в родоводі : ММ – означає мати матері, ОМ - батько матері, МО – мати батька і так далі. В лівій стороні родоводу записують відомості про предків по материнській лінії, а в правій - по батьківській. Поряд із кличкою та номером тварин у родовід заносять дані про масу, продуктивність та клас предків. Оцінка за потомством дозволяє отримати найбільш достовірні дані про племінні цінності коней, адже кожна тварина має свої специфічні, властиві лише їй спадкові особливості. Племінні якості репродуктивного стада раз на рік оцінюються науковцями Навчально-науково- 3. Годівля та утримання коней. Кінь – жива істота, яка потребує не меншого догляду, ніж людина. За зовнішнім виглядом можна судити про здоров’я тварини: у здорового коня блискуча, гладенька шерсть; шкіра еластична, м’яка; погляд ясний, спокійний; вуха рухливі; він адекватно реагує на зовнішні под.-разники; при стоянні кінь розподіляє свою вагу рівномірно на всі кінців-ки, може звільняти для відпочинку одну із задніх кінцівок; під час руху - хід рівномірно пружний, вільний. Здорові коні мають добрий апетит. Є деякі правила годівлі, утримання коней, що підлягають неухильному їх дотриманню: § поїння, годівля проводиться суворо в один і той же час (дотримання розпорядку денного); § забороняється поїти й годувати коней після фізичного навантаження (термін очікування 2-3 години); § не можна напувати коня холодною водою та раніше, ніж через 2 години після згодовування концентрованих кормів; § не варто перегодовувати, згодовувати зіпсовані або нетрадиційні для коней корма. Найбільш традиційні корма для годівлі коней: сіно злакових трав (до 25% раціону), солома вівсяна, пшенична; зелені корма (трава з
Коней у стайні утримують в ізольованих денниках для жеребців-виробників, кобил з лошатами та лошат. Для одного денника потрібно понад 4 кг соломи або 15 кг тирси для підстилки, яку щодня змінюють. Температура повітря у стайні - не вище +23°С і не нижче +4°С, відносна вологість - 45-50%. Для вигулу коней біля стайні відгороджено спеціальний майданчик. У теплу пору року коней випасають.
Павлова Н.В. та Малоок Є.В., учителі географії Вишнівської та Зорянської ЗШ І-ІІІ ст.
ЗАПОРОГА УСПІХУ - НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ
В умовах становлення економіки незалежної України значна роль у розвитку продуктивного сільського господарства належить таким об’єктам господарювання на селі, як товариствам з обмеженою відповідальністю – підприємствам, які мають статутні фонди, що поділені на частки (паї), розміри яких визначаються установчими документами. Поняття «обмежена відповідальність» означає, що при зверненні стягнення на майно товариства за його боргами пайовик втрачає лише свій пай, а на решту його майна ця відповідальність не поширюється (наприклад, при банкрутстві товариства). Учасник товариства може передати свою частку (чи її частину) одному чи кільком учасникам цього товариства або третім особам лише за згодою інших учасників, при цьому учасники товариства користуються переважним правом придбання цієї частки. Вищим органом ТОВ є збори його учасників, а виконавчим – дирекція (директор). Одним з провідних сільськогосподарських підприємств П’ятихатщини є ТОВ «Чапаєва – Агро», засноване у 2005 році й очолюване Лещишиним Анатолієм Петровичем, Розташовано воно на території, підпорядкованій Саврівській сільській раді. Основними напрям-ками економічної діяльності господарства, в якому працюють понад 60 чол., є рослинництво (вирощування зернових і технічних культур) і тваринництво (розведення великої рогатої худоби та свиней). У 2011 році середня врожайність пшениці твердої озимої у господарстві становила 36 ц/га, ячменю – 30 ц/га. Врожайність гібридних сортів кукурудзи (82 ц/га) та соняшника (29 ц/га) компенсує витрати по закупівлі насіння таких торгових марок, як «Сингента» (Швейцарія) та «Піонер» (США). Так, потенціал врожайності соняшника гібридів цих фірм складає 50-60 ц/га й, окрім того, при високій олійності насіння не містить глікозинатів та ерукової кислоти, тож має підвищену продовольчу цінність. Високі показники врожайності забезпечуються не тільки високопродуктивним посівним матеріалом, а й використанням передових інтенсивних технологій, якісних засобів захисту рослин, сучасної техніки на кожному етапі виробництва. У господарстві використовується техніка переважно іноземного вироб-ництва: трактори Caterpillаr, К-700, МТЗ-1221, Хоча тваринництво не завжди рентабельне, без нього не обійтися: населення потребує і молока, і м’яса. У ТОВ «Чапаєва – Агро» розводять корів червоної степової породи: ця худоба найбільш пристосована до умов степової зони, має високу молочну продуктивність (середній надій на одну корову – 3-5 тис. кг молока при жирності 3,6 – 3,8 %). М’ясна продуктивність її невелика, а от відтворювальна здатність – висока, особливо в нормальних умовах годівлі й утримання. У сучасному свинарстві виділяють три продуктивних типи порід свиней: м’ясний, м’ясо-сальний і сальний. Свині породи великої білої, яких відгодовують у господарстві, представляють комбінований напрямок продуктивності. Зараз це одна з найпо-ширеніших і найстаріших порід, розпов-сюджена практично в усіх областях держави, її чисельність у загальній кількості свино-поголів’я України становить близько 90 %. Порода характеризується високою відтво-рювальною здатністю: за опорос матки народжують 10-14 поросят. За умови доброї годівлі й утримання великі білі свині на відгодівлі досягають живої маси 100 кг за 6-7 місяців. Продукція тваринництва, як і рослинництва, реалізується серед працівників господарства, жителів села і району та на внутрішньому ринку України. Постійною турботою учасників товариства є дотримання сівозмін соняшника, оскільки він виснажує землю. До того ж недотримання сівозмін приводить до накопичення в грунті великої кількості збудників хвороб цієї культури, шкідників, які знижують врожай насіння та його якість. Проте, коли у колективі панує згода, всі проблеми вирішуються. Розважливість, витримка, скромність і людяність керівника товариства Лещишина А.П. доповнюються працездатністю і сумлінністю спеціалістів: інженера Бабенка Ю.В., агронома Ялози В.О.; безмежною любов’ю до землі механізаторів Мороза Р.М. і Бальваса В.О.; бездоганним професіоналізмом водія Буркацького Б.Б.; вправністю і дбайливістю свинарки Гаврилюк Т.П. та доярки Фіщенко С.О. Чітко працює фінансовий відділ господарства: бухгалтер Буркацька Т.І., обліковець Слободянюк І.О., касир Пірієва О.В. Добре знає свою справу й завідуюча їдальнею Якимчук С.А., яка забезпечує 3-разове збалансоване гаряче харчування всіх робітників – заслуговують!
Бандуріна А.М. учитель географії Саврівської ЗШ І-ІІ ст.
НЕ ХЛІБОМ ЄДИНИМ
На західній околиці села Пальмирівка знаходиться рукотворне диво — Трояндова долина, як його називають пальмирівці. І відома Трояндова долина не тільки у П’ятихатському районі, а й далеко за його межами.
А починалося все так. У 2000 році молодий, енергійний студент агрономічного факультету Дніпропетровського аграрного університету Олексій Галаган заснував невелике фермерське господарство «Влада». Фермерське господарство є формою підприємництва та організації сільськогоспо-дарського виробництва, що в умовах ринкових відносин має забезпечувати споживачів продовольством, продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною. Членами господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16 річного віку, та інші родичі, які об’єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою, при цьому засновник є головою господарства. При створені одним із членів сім’ї фермерського господарства інші члени сім’ї та родичі самостійно приймають рішення про участь в його діяльності. Селянське (фермерське) господарство в системі народно-господарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами. Спеціалізацією господарства «Влада» стало рослинництво (зернові культури - пшениця «Альбатрос» та ячмінь «Вакула», технічна – соняшник «Ясон»). Сьогодні для обробітку землі у господарстві використовуються трактор ЮМЗ, культиватори, сіялка СЗТ–3,6. Продукція, вироблена у господарстві, йде на продаж через зернотрейдерів. Наступного року Олексій та його однокурсник Романченко Сергій вирішили зайнятися вирощуванням троянд. Починали з обробітку 10 соток землі, виділених батьками одного, й висадки 20 сортів троянд, подарованих батьками іншого. Щоб одержати сіянці для щеплення, у жовтні вони посіяли насіння шипшини, наступного року з весни ці сіянці удобрювали, поливали, а в серпні зробили щеплення бруньок сортових троянд на кореневу шийку сіянців – по 1 брунці з північної сторони куща. На зиму кущики підгорнули землею, щоб укрити кореневі шийки, а навесні відгорнули її, й, розрізавши плівку, провели огляд – чи прижилися бруньки. Кущики, на яких бруньки троянд не прижилися, викидаються, а якщо прижилися – гілочка шипшини над брунькою зрізається, і з часом з бруньки виростає 1 пагін. Важливо своєчасно його вкоротити, обрізавши вище 3-го листочка, щоб сформувався кущ та щоб визріла основна його лоза. Не менш важливо протягом літа видаляти поросль, що відростає від коріння шипшини. До осені окулянт перетворюється на справжній саджанець троянди з 2-3 пагонами товщиною в олівець, готовий до продажу. І хоча штучного зрошення підвоїв не проводиться, робота з ними дуже клопітка: кущі у розсаднику ростуть рядочками, між якими 70 см, а в рядочках - на відстані 10-15 см один від одного, тож тільки на 10 сотках землі виростає близько 5 тис. саджанців. Незабаром до справи долучилася дружина Олексія Наталія, також агроном за фахом, а Романченко Сергій знайшов інше покликання. Трояндове господарство зростало і за площею, і за асортиментом. З 2003 року подружжя почало брати участь в обласних, республіканських та міжнародних виставках-ярмарках, пропонуючи свою продукцію, закупаючи в інших виробників нові сорти троянд.
Коли справу достатньо налагодили, Наталія зареєструвала приватне підприємство з вирощування саджанців троянд - ПП Галаган, і стала його директором. Приватне підприємство — , що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян (ст. 113 Господарського кодексу). Закон не висуває будь-яких вимог до мінімального статутного капіталу приватного товариства. Структура корпоративного управління і режим майна приватного підприємства визначаються його засновником на власний розсуд. Підприємство працює на спрощеній системі оподаткування (єдиному податку). Сьогодні в господарстві вирощуються саджанці різних видів троянд: витких, чайно-гібридних, флорибунди, поліантових, грунтопокривних, паркових. У колекції зібрано понад 100 кращих cортів світової селекції: Дабл Ділайт, Лейла, Аріфа, Мілва, Ред Рубі, Блю Парфум, Ловерс Метінь, Пепілон, Біг Перпл, Моніка, Лідія, Лов Глоуд, Сплент Сюрприз, Ізіс, Циркус, Гейша, Сарі, Фокус Покус, Вестерленд, Голден Шоверс, Хендел Шневальцер, Еден Роуз, Емма Мейян, Блю Мун, Блек Меджік, Ред Інтуішн, Альянс Кронос, Аква, Апачі, Утопія, Мона Ліза, Хендель та ін. Вона постійно поновлюється новими сортами, за якими ведуться спостереження для того, щоб рекомендувати їх для вирощування в умовах зони степу та лісостепу. Угоди щодо оптових закупівель у ПП Галаган саджанців троянд укладаються садовими центрами, спеціалізованими магазинами, приватними підприємствами України. Саджанці із закритою кореневою системою, не реалізовані восени, у контейнерах зберігаються взимку в спеціально обладнаному підвалі, де підтримується температура +2+5 °С, і чекають весни, коли люблячі руки обережно й терпляче висадять їх у ґрунт, а влітку п’янкий аромат та неповторна краса троянд будуть зачарувати всіх знову і знову.
Бондаренко М. учитель географії Пальмирівської ЗШ І-ІІ ст.
ЕРАСТІВСЬКІ ГРАНІТИ
І. Історія розробки родовища. Ерастівське родовище гранітів відоме з ХІХ століття, а початок його розробки, за даними старожилів, відноситься до 1910 року. Своєю щебеневою продукцією воно мало забезпечити тогочасні потреби будівництва та проведення ремонтних робіт Катеринославської залізниці. Гірничу масу підводами доставляли на станцію, на якій вручну завантажували у дробарку для подрібнювання.
Ерастівський кар’єр
У 1929 році були придбані промислові дробарки і грохота, що підняло виробництво щебеневої продукції до промислового рівня. Силами залізниці були виготовлені під’їзні колії до заводу, запущеного в дію у 1939 році. Після звільнення району від фашистів виробництво щебеню відновилося. В першу чергу налагодили кузню, де виготовили ключі, молотки, зубила із шматків залізничних рейок, відремонтували стару дробарку та двигун (трофейний дизельний двигун поставлено у 1944 році). Воду, що затопила кар’єр, відкачували декілька місяців. Перший паротяг, який водили машиністи В.В. Білокопитов та О.П. Хованський, з’явився на родовищі в травні 1944 року. Вагони завантажувались робітниками вручну. Перша електростанція на 60 кіловат надійшла у 1950 р., а в 1962 р. завод підключили до промислового електропостачання і провели його реконструкцію, в ході якої ручну працю повністю замінили механізмами. З 1967 р. завантаження гірничої маси почали виконуватися електричним екскаватором типу Е-2503. У 1970-1971 роках завод було автоматизовано і проведено сучасну на той час реконструкцію технології виробництва щебеневої продукції. До 2007 року Ерастівський щебеневий завод входив до складу ДП «Придніпровська залізниця». З 2007 року Ерастівське кар’єроуправління є відокремленим структурним підрозділом Державного підприємства «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України» Міністерства транспорту та зв’язку України. Кар’єроуправління забезпечує Придніпровську залізницю щебенем для будівництва та реконструкції залізничних колій. Структурними ланками підприємства є гірничий, навантажувально-транспортний, дробильно-сортувальний цехи та механічна май-стерня. ΙІ. Географічне положення родовища Ерастівське родовище гранітів розташоване на території Лозуватської сільської ради у 3,5 км на північний захід від смт Вишневе (колись Ерастівка), у 2 км на захід від залізничної станції Желєзняково. Родовище розміщене в межах Придніпровсь-кого плато (тектонічна структура - Український щит) Східноєвропейської степової рівнини, порізаної річковою та яружно-балочною мережею, що має загальний нахил з північного заходу на південний схід у напрямку р. Саксагань - правої притоки р. Інгульця (басейн Дніпра). Географічні координати родовища 48ْ 25' пн.ш. та 33ْ 53' сх.д. від Грінвіча. Загальна площа земельного відводу складає 35,3 га (з них під розробку родовища - 25,2 га). З північного сходу та сходу від кар’єру розміщені відвали, щебеневий завод та протікає р. Лозоватка (на відстані 50-100 м), з півдня та півден-ного сходу розміщенні житлові будинки та городи жителів с. Терно-Лозоватка, із заходу розкинулися землі Ерастівської дослідної станції. Кар’єр витягнутий з північного заходу на південний схід, має розміри 400×680 м, 5 добувних і 2 розкривних уступи. Абсолютні відмітки дна кар’єру від +88,6 до +115 м, про-ектна потужність у щільному тілі - 100 тис. м³, виробнича потужність - 90 тис. м³ на рік у щільному стані. Ще в 1947 р. родовище було досліджено геологом В.С. Лаза-рєвим, який відмітив велику потужність розкривних порід і вказав на відсутність перспектив розвитку родовища за площею. На сьогодні східний, північний та значною мірою західний борти кар’єру відпрацьовані до проектних контурів. Дробильно-сортувальний цех розташований на відстані 1000 – 1500 м від родовища на південний схід. З родовищем він з’єднаний асфальтованою і грунтовою дорогами. Найближчою залізничною станцією є станція Железняково ДП «Придніпровська залізниця», відносно якої родовище розташоване на відстані 2 км. По залізниці проходить головна електрифікована залізнична магістраль Кривбас – Донбас. Під’їзні шляхи (0,8 км) кар’єроуправління прилягають до головної залізничної магістралі біля блока відвантаження щебеню. У безпосередній близькості від родовища пролягає шосейна дорога, що сполучає м. П’ятихатки, с. Лозуватка та смт Вишневе. ІІІ. Технологічний процес Темно-сірі і світло-сірі граніти є корисними копалинами І групи І типу твердих корисних копалин, що утворюють єдиний кристалічний масив. Спосіб видобутку породи – метод свердловинних зарядів з використанням бурильно-вибухових робіт. Розбурювання граніту у щільному тілі ведеться бурильними станками НКР-100 свердловинами Ø 110 мм, після чого проводиться масовий вибух із застосуванням вибухових матеріалів з метою розпушення граніту. Розкривні роботи, навантаження корисної копалини здійснюється екскаваторами Е-2503, транспортування гірської маси до дробильно-сортувального цеху - самоскидами КрАЗ-256Б та МАЗ-5549. З приймального бункеру гірнича маса поступає в дробарку СМ-16Д на першу стадію дроблення, після чого системою конвеєрів, грохотів ГИЛ-52 – до дробарок другої стадії дроблення, де подрібнюється, сортується на відсів і фракції щебеню 5 × 25 та 25 × 60 мм, який конвеєрами відправляється на склади готової продукції.
Дробильно-сортувальний цех Складування продукції щебзаводу
Відвантаження готової продукції в залізничні вагони проводиться зі складів конвеєрами. Щебінь фракції 5 × 25 мм Щебінь фракції 25 × 60 мм
Сьогодні виробництво очолює директор Огій Станіслав Вікторович, на посаді головного інженера працює Марченко Олександр Олексійович. Всього ж у штаті кар’єроуправління нараховується близько 50 чоловік, з них більше 10 чоловік – інженери-спеціалісти, бухгалтери. Основні професії по кар’єроуправлінню: дробильники, грохотники, машиністи конвеєра, бульдозера, екскаватора, бурової установки, водії автотранспортних засобів, електрослюсарі, транспортувальники, токарі. Серед найкращих працівників - Шевченко В.В., Носенко Ю.В., Богомол І.М., Груздюк В.В., Запара О.В., Коваль О.М., Капінус С.В., Кісєль С.І., Коваленко С.Г., Фільов О.О., Клєопа М.П., Мироненко О.В., Боровіков О.І., Красношлик А.Л., Хиржеу Л.А., Рудчик С.А. Відчутною проблемою підприємства є значна зношеність основного облад-нання. Перспективами для подолання цієї проблеми можуть бути інвестиції та модернізація гірничого та дробильного устаткування.
Корженевська О.Р. та Плахотнік Л.О., вчителі географії Саксаганської та Нерудстальської ЗШ І-ІІІ ст.
МЕТЕОСЛУЖБА РАЙОНУ В ДІЇ
Державна метеорологічна служба відіграє ключову роль в одержанні даних про поточні й очікувані гідрометеорологічні умови, сучасний клімат, можливі його зміни у майбутньому, в прогнозуванні й попередженні населення про небезпечні стихійні явища. Метеорологічна станція Комісарівка - одна з 8 метеорологічних станцій, що діють на території Дніпропетровської області. Заснована у 1900 р. при 3-річній Верхньодніпровській нижчій сільськогосподарській школі поміщиком Ерастом Костянтиновичем Бродським, сьогодні вона входить до 2-го розряду мережі міжнародного значення, тож є значимою у державній гідрометеорологічній службі України. Метеорологічний майданчик розташований на висоті 118 м над рівнем моря, його координати – 48о 26' пн.ш. та 33о54' сх.д., розміри стандартні – 26 х 26 м. Він повністю забезпечений приладами для систематичних спостережень (так, наприклад, кожні 3 години протягом доби проводиться 8 спостережень), що обробляються і передаються у Дніпропетровський центр по гідрометеорології та центр «Київ – погода».
Опадомір Гігрометр волосяний Геліограф у психрометричній будці
Метеорологічні спостереження - це вимірювання та якісні оцінки метео-рологічних величин, таких як температура (за термометрами), вологість повітря (за гігрометром), атмосферний тиск (за барометром і цифровим приладом БАР), швидкість і напрямок вітру (за флюгером та анеморумбометром), кількість опадів (за опадоміром і плювіографом), тривалості сонячного випромінювання протягом дня (за геліографом), висоти нижньої межі хмар (за приладом ІВО-1М) тощо. З 1950 р. на станції працює агрометеорологічний відділ. Спостереження за температурою ґрунту ведуться цілий рік, влітку - на ділянці без рослинності зі спушеною поверхнею, а взимку - на поверхні снігу. В теплий період на цій же ділянці за допомогою колінчастих термометрів Савинова визначають температуру на глибинах 5, 10, 15 та 20 см. На ділянці з природним трав’яним покривом проводяться спостереження за температурою ґрунту на різних глибинах витяжним грунто-глибинним термометром (вимірює температури на глибині до 3,2 м).
Технік-метеоролог Заярська І.В. демонструє екскурсантам технології вимірювання температури грунту
В основному приміщенні метеостанції встановлено , цифровий прилад БАР і , ведеться постійна автоматична обробка спостережень за атмосферним тиском
На метеостанції працює невеликий дружній колектив досвідчених фахівців. Сьогодні його очолює Клавдія Іванівна Малоок, яка за багаторічну сумлінну працю в галузі метеорології отримала звання «Почесний робітник гідрометслужби України». Віддані своїй роботі й техніки-метеорологи Олійник В.І., Рогоза Т.М., Заярська І.В., Косицька Є.О., Євтушенко С.В., агрометеоролог Коваленко Ф.Р. Працівники станції зміцнюють авторитет гідрометеорологічної служби держави не тільки добросовісною працею, а й своєю щирістю і відкритістю щодо всіх зацікавлених людей, готовністю проводити захоплюючі екскурсії для дорослих і дітей.
Грідіна Н.Б., учитель географії П’ятихатської ЗШ І-ІІІ ст. № 3
Шевченко І.О., учитель географії П'ятихатської ЗШ І-ІІІ ст. № 2
Как люблю твои я просторы,
Эти реки, поля и сады,
И железной дороги опоры.
Это маленький городок.
Ты на карте его найди,
И по телу пойдёт холодок -
Сердце чаще забъётся в груди.
Можешь мне говорить о больших :
Киев, Харьков, Одесса, Херсон,
Но милее мне тех, других,
Мой родной Пятихатский район.
Я ведь именно здесь родилась,
Научилась ходить и дружить,
И душой с этим местом слилась.
Разве можно его не любить ?!
П’ятихатки - місто районного значення Дніпропетровської області України, адміністративний центр П’ятихатського району, важливий залізничний вузол Придніпровської залізниці. Місто розташовано на 90 кілометрів південно-західніше м. Дніпропетровська.
Виникнення П’ятихаток пов’язане з будівництвом Катерининської залізниці, зокрема її Саксаганської дільниці, яка потім відіграла значну роль у транспортуванні руди з Кривбасу на металургійні комбінати Півдня Росії.
У 1886 році на території Саксаганської волості Верхньодніпровського повіту розпочалося будівництво вузлової станції, поблизу якої було побудовано братами Потабашними перші п’ять хат, звідки й виникла назва населеного пункту та залізничної станції. З 1923 року селище – центр новоствореного П’ятихатського району Криворізького округу. У 1938 році селище П’ятихатки стало містом районного підпорядкування. П’ятихатський район розташований у північно-західній частині Дніпропетровської області. Межує із Софіївським, Криничанським, Верхньодніпровським районами та Кіровоградською областю. Історія району тісно пов’язана з козацтвом. Села Боголюбівка, Жовте, Жовтоолександрівка, Саксагань, Лихівка були осередками козацьких поселень. На території нашого району 29 квітня - 16 травня 1648 року відбулася Жовтоводська битва, що стала першою великою битвою Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.
На річці Жовті Води військо Хмельницького, зустрівшись з польським, оточило його. Тим часом повстали реєстровці й, убивши Барабаша і Караїмовича, приєдналися до повстанського війська. В ніч на 16 травня поляки зробили спробу відійти на з'єднання з головними силами, але біля урочища Княжі Байраки польське військо натрапило на засідку і було вщент розгромлене. Близько 3 тисяч поляків, у тому числі смертельно поранений С. Потоцький, потрапили в полон. Перемога на Жовтих Водах вдихнула в козаків віру в свої сили і надію на успіх розпочатої визвольної боротьби.
Пам’ятник Б. Хмельницькому у с. Жовте
Про це свідчить і напис на пам’ятнику, виконаному скульптором В.Шульгою і архітектором С.Жиляком: "На річці Жовті Води та біля балки Княжі Байраки з 29.04 по 16.05.1648р. силами війська Запорозького та з допомогою кримсько-татарського війська, очолюваного Туган-беєм, було розгромлено польську армію і покладено початок визвольній війні українського народу за становлення своєї державності". Район розташований у межах Придніпровської височини. Поверхня полого-хвиляста. Лесова рівнина розділена ярами та балками. З корисних копалин є вогнетривкі глини (П’ятихатське родовище вогнетривких глин) та граніт. Клімат району помірно-континентальний, посушливий. Середня темпера-тура січня - 6С, липня +18С. Кількість опадів за рік складає 400 - 450 мл. По території району протікають річки: Жовта, Саксагань, Омельник, які належать до басейну Дніпра. За характером течії вони рівнинні, стік формується в основному за рахунок талих вод і атмосферних опадів. Родючі грунти становлять велике природне багатство району. В поєднанні з м’яким кліматом і рівнинною поверхнею вони створюють сприятливі умови для заселення земель і розвитку сільського господарства. Найбільш поширені чорноземи звичайні середньогумусні важкосуглинкові і чорноземи звичайні малогумусні важкосуглинкові . Вся територія П’ятихатського району знаходиться у степовій зоні – у півзоні різнотравно-типчаково-ковилового степу. У рослинному світі переважають злакові. З них найбільш поширені: ковила пірчаста, ковила волосиста, типчак, стоколос прямий, пирій повзучий та інші. Поряд з різнотрав’ям і злаковими поширені бобові: конюшина альпійська, люцерна серповидна і хмелевидна тощо. На вододілах, на схилах балок, ярів і річкових долин ростуть чагарникові: шипшина, дереза, глід, терен та інші. Є рослини, занесені до Червоної книги України: пролісок, мати-і-мачуха, всі види роду ковили. Основними представниками тваринного світу є заєць-русак, лисиця, дикий кабан, ховрах, їжак звичайний, лебеді, водяний вуж косуля, куниця. До Червоної книги України внесені: жук-олень, жук-носоріг, лелеки.
Найважливіша галузь економіки району – сільське господарство. Сільгосппідприємства вирощують зернобобові, технічні овоче-баштанні та кормові культури. Напрямок тваринництва – м'ясо-молочний. Велику роль науки в сучасних умовах розвитку сільського господарства вносять учені Ерастівської дослідної станції, на базі якої створено кінний племрепродуктор. Всього сільгоспугідь у районі 141,6 тис. га, з них 121,5 тис. га - ріллі. У районі працюють промислові підприємства: ДП «П’ятихатський кар’єр», підприємства залізничного вузла – станція П’ятихатки, локомотивне і вагонне депо, дистанція колій, дистанція сигналізації та зв’язку, колійна машинна станція. Розвивається переробна галузь. Працюють олійниці, млини, крупорушки, хлібопекарні. Діє метеорологічна станція «Комісарівка». Соціальну сферу району представляють 32 загальноосвітні школи, спеціальна загальноосвітня школа для дітей з вадами розумового і фізичного розвитку, 26 дитячих дошкільних закладів, Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти у селі Саксагань, Ерастівський коледж імені Е.К.Бродського Дніпропетровського державного аграрного університету у смт. Вишневе. Транспортна система району представлена залізничним та автомобільним транспортом, що здійснюють пасажирські та вантажні перевезення. Через територію району проходить автомобільна дорога міжнародного значення Київ – Донецьк та Придніпровська залізниця. Населення району складає 53 тис. чол., у тому числі 21 тис. - міське.
Відомі люди П’ятихатщини:
Вергун Яків Пантелеймонович, Дідок Яків Терентійович, Жалдак Федір Трохимович, Щипун Іван Валентинович, Клименко Петро Георгійович, Романюк Григорій Павлович, Солдатенко Василь Григорович – Герої Радянського Союзу. Пилипейко Андрій Архипович – Герой Соціалістичної Праці. Гіренко Любов Мусоївна, Топал Галина Григорівна – Заслужені вчителі України. Ткаченко Надія Миколаївна, Хлистун Борис Іванович – Заслужені працівники охорони здоров’я України. Сторожко Вячеслав Михайлович – Заслужений працівник сільського господарства. Лигун Анатолій Олександрович – відомий математик, академік Академії наук вищої школи України. Євтушенко Вадим Анатолійович – футболіст та тренер. Нахапетов Родіон Рафаїлович – кіноактор та режисер. Довженко Валентина Іванівна – представник Всеукраїнського політичного об’єднання «Жінки за майбутнє». Бродський Ераст Костянтинович – меценат, відомий селекціонер . Штогаренко Анатолій Якович – відомий композитор, професор, лауреат державних премій.
Роки летять, а місто не старіє, Людьми новими славиться земля. Пройдуть літа, і рідні П’ятихатки Відомими робити буду я.
Церква Благовіщення П’ятихатський залізничний вокзал
П’ятихатський елеватор На одній з вулиць міста
В'їзд до міста Жителі П'ятихатчини завжди раді гостям щирим, доброзичливим. Тож. Ласкаво просимо !
|
||||||||||||||||
Ягільницький, а з 1975 р. і Лозівський кінні заводи.
іподромі. Згодом конні спортивні змагання в Україні втратили свій сенс і племрепродуктор перейшов виключно на розведення коней української верхової породи.
дослідного інституту конярства Харківської державної зооветеринарної академії при бонітуванні - комплексній оцінці племінних та підконтрольних тварин за племінними та продуктивними якостями. За його результатами маточне стадо розбивають на різноякісні групи (класи). Коні-виробники також отримують той чи інший сумарний клас (еліта – рекорд, еліта, І клас, ІІ клас). У ранньому віці визначити племінні цінності коней можна тільки за якістю та продуктивністю батьків і більш далеких предків, а також братів і сестер. Зовнішнім оглядом тварини можна лише встановити, чи немає у неї фізичних дефектів.
лакових); концентровані корма: овес, висівки пшеничні, ячмінь, кукурудза; соковиті корма - морква, буряк; вітамінно-мінеральні добавки, трав’яне борошно, насіння льону у вигляді відвару.
справжнім господарем землі.
що укомплектовані якісним ґрунто-обробним інвентарем (дискоборонами, культиваторами, плугами), зрошувачі Challenger Spra-купе, компактні зернозбиральні комбайни DOMINATOR. Така техніка - крок уперед в успішному вирішенні проблем ущільнення грунтів, зниження затрат і підвищення продуктивності праці аграріїв. Кондиціонери, електронні системи навігації й обліку, встановлені на тракторах і комбайнах, значно полегшили працю механізаторів.
Спочатку розташована на околиці с. Комісарівка (звідки й походить її назва), станція декілька разів переносилась на незначні відстані і лише у 1965 р., за вказівкою Управління Гідрометслужби УРСР та згідно з рішенням районної ради, із земель Ерастівської дослідної станції під неї було виділено земельну ділянку площею 0,8 га, на якій зведено основне та господарське приміщення, метеомайданчик.
Пятихатки - мой город родной !
Природоохоронні території – заказники загальнодержавного значення Комісарівський та Грушеватський (лісові) сьогодні входять до П’яти-хатського лісництва державного підприємства «Верхньодніпровське лісове господарство», яке очолює Малицький Віктор Григорович. У 2008 році йому присвоєно почесне звання «Заслужений лісівник України». Лихівське лісництво також є складовою державного підприємства «Верхньодніпровське лісове господарство». На території лісництва знаходяться 2 ботанічні заказники: «Грабівський» (загальнодержавного значення) та «Урочище Балка Яранська» (місцевого значення).
